Вони розкриті наповну, жаль та не побачите ви...
Вони рятують постійно, я з ними вільна завжди...
Я з ними можу взлетіти і бути де завгодно мені...
Лиш вдихну повітря у груди, крила, мене ви несіть!

Я знову бачу цю воду...Вона так манить усіх...
Та я їй більше не вірю, вона дала крила мені...
Вона для мене душа, яка навік в стороні...
Через неї вмію літать, та серце душить щосил...

Воно все пам"ятає, воно носить біль у собі...
Воно ще живе...і я рада, що воно у мені...
Серце, підскажи, що робить? як з цим жить?
Серце, ти прости, та я не забуду цей біль...

Так, у мене є крила, я вільно літаю над всім...
Я відчуваю це небо і той подих, що блукає у нім...
Я пам"ятаю той день як майже залишила світ
та я отримала крила та це відчуття висоти...

Ти знаєш, щось в мені застигло...
померло наче навіки...
Це ти мене згубив в цім світі...
Лиш ти мене міняв завжди...

Якби ти знав, як я чекала...
на тебе чекала кожну мить...
Своє тепло я дарувала
лишень тобі...тобі весь вік...

Я з тоїм фото засинала...
у снах де й ти була завжди...
Та ти не знав...не відчував це...
любила...та ти не зрозумів...

Весь час була я так далеко...
проте душою поруч завжди...
Якби ти знав як було важко...
Коли сварились сильно ми...

Ти став такий тепер чужий...
раніше був такий рідненький...
Колиь могла сказати: мій...
тепер лиш відчуваю біль...

Я знаю тобі вже значно краще...
ти не згадаєш вже тих днів,
коли були такі щасливі...
коли ще разом ми були...

Спиняюсь наче на секунду,
а вже й піввічності пройшло.
Роблю лиш крок один назустріч
хоча його як й не було.

Вийшла на двір, стало так тепло,
сьогодні напевне пощастить...
В голові знову безлад, проте так відверто
я відкриваю вам душу в цю мить...

І ось моя мрія...в великому місті,
я їду в метро і поруч стільки людей...
Проте щось не те, мені все тут чуже...
Не вистачає тих рідних, коханих очей...

Я оглядаюсь довкола, розумію усе,
та підсвідомо вертаю додому...
Я розумію що й там усе інакше в цей день,
а у минуле не вернусь я ніколи...

Життя...воно йде, воно ніколи не стане.
Воно не зробить зупинки хоч як не проси.
Нам потрібно змиритись, що минуле минуло
І лиш в пам'яті й в серці його берегти...

Герої головні знанні давно,
Залишились лиш другорядні ролі.
У цьому фільмі нам слова не дано,
І що не день нові усе повтори.

Вдихну наповну, у небо синє гляну,
Візьму папір, думки всі запишу.
Для мене це життя і точно знаю,
Що в сірій масі я вже не живу.

Головна роль давно мені не світить.
Та я й не прагну...я щаслива й так!
Я живу життям, живу наповну
І кожен день продовжує мій шлях.

Історія Людини вже стара...
Та відчуття неначе починаєм знову...
Ми не вносимо поправки у життя,
Не виправляємо помилки...хоч є змога.

Цей фільм уже занадто довгий...
Ми розтягнули дію на життя...
Ми занадто увійшли у свої ролі...
Ми забули про реальність і буття.

Ми в масках. Так, вони прекрасні.
Кожна наступна краща від усіх.
Гірших немає. Ми як в казці,
Де добро перемагає вічно злість.

Для чого ці звання? Для чого ролі?
Ми втрачаєм насолоду від життя.
І повернути час назад немаєм змоги.
А фільм доходить славного кінця...

Історія є ця сумна...
не дуже добрий тут фінал...
ви думайте чи вартий крок!!!
чи вартий цей малий стрибок!!!
ви більше втратити у змозі!!!
і будете в вічній дорозі...
згадайте рідних ви своїх...
цінуйте ж ви життя!!! живіть...
ви зможете зробити крок...
ви можете здійснить стрибок...
та час вернути ви не в змозі...
і виправит всі помилки...
можливо пожалієш ти
що втратив ці чудові дні...
це листя ти вже не побачиш...
і вітер не відчуєш ти...
це сніг...і холод...сонце...сміх...
нічого не вічуєш ти...
сльоза? в душі знов пустота?
можливо варто щось змінити?
не хочеш? ти не хочеш жити?
а уяви це все на мить...
гадаєш байдуже всім буде?
як помиляєшся жеш ти...
можливо...хтось таємно любить...
можливо ти життя комусь...
як боляче втрачати буде...
згадай свій сон, згадай ти мрію...
дивись у небо й зрозумій!!!
ти лиш людина, лиш краплина
у морі й ти у штормі хвиль...
ти пропливи!!! ти зможеш!!!вірь...
подумай, що жде впереді...
ти стань щасливим...
усміхнись... хай сльози знову на щоці...
попробуй бути ти щасливим...
ти задля мрії щось зроби!!!
люби... люби життя безцінне...
цінуй цю мить... люби... живи...

Для тебе... я завжди пам'ятатиму...

якщо я ангел... то чому не бачу Бога...
чому я маю силу почуттів...
чому люблю... чому живу...
чому я душу не звільню...
чому кажу завжди: прощу...

чому ти кажеш: ангел ти...
невже я зникла навіки...
невже слова мої це сни...
невже немає світлих днів...

чому я відчуваю сміх...
якщо я ангел
що ж це біль???
Чому не чую більше слів...
я завжди біля твоїх снів...

а дійсно ангел я навік...
і то тепер завжди з тобою...
оберігаю я рукою...
і біль до тебе не пущу...

і хай я ангел... та люблю...
так само я люблю чуттєво...
і хай для тебе я лиш мить...
та ти життя моє... кохання...

я ангел... дивно це звучить...
а я ще з вами... я з тобою...
не бійся снів... там я душою...
завжди сміюсь тобі в отвіт...

я ангел... крила за спиною...
і завжди в снах твоїх душою...
думками завжди біля тебе...
люблю... хоч ангел... але серцем=)

Так мало значить це для тебе...
Для тебе ігри лиш це все...
Тобі це біль не надає...
Для мене ж це життя моє...

Без тебе жить я не хотіла...
Без тебе сонце вже не гріє...
Без тебе день для мене ніч...
Не бачу полум*я більш свіч...

А їх вогонь він так палав...
Він душу мою зігрівав...
Тебе нема... зосталась я...
Й кімната темна та пуста...

Так боляче від втрати стало...
Неначе серце розірвало...
Неначе в душу хтось плює...
І вже ніхто нас не спасе...

Вернутись хочу де вода...
Не відчувати більше дна...
Щоб хвилі накривали знову...
І забирали в чорне море...

Щоб захлинатися від болю...
Щоб відчувати сильну втому...
щоб біль пронизував все тіло...
І щоб душа навік взлетіла...

Приснишся ти... зрадію вкотре...
неначе справді це є ти...
як немовля прижмусь з любов'ю...
як сумувала всі ці дні...

Шукала погляди твої
у тисячі людей на світі...
та не находила у них
твою любов... той щирий сміх твій...

До тебе хочу підійти...
раз доторкнутись і назавжди...
рука в руці... вже не зійти...
на інший шлях, бо дуже важко...

А серце раде кожен раз,
коли звертаєш ти до мене...
люблю тебе... люблю безмежно...
ти є частинка мого серця...

На що надіялась?? На силу?!
На силу наших почуттів???
Та зникли... але ж як кохали...
За це прошу мене прости.

Ти не позвониш... не почуєш...
Зізнання щирих почуттів...
Вже не побачиш щирі очі...
щасливу посмішку... прости...

Бажали бути вічно разом...
Клялися в щирості завжди...
Ти в снах являвся... і в мріях також...
я завжди мріяла уві сні...

Що ми знову разом... це назавжди...
Рука вруці... — Люблю... а ти?
А я любила тебе завжди...
Жаль це зрозуміли пізно ми...

Раніше дихать немогла.
І ніж у серці... це назавжди...
Та це уже пережила...
А як жить далі? Жить без серця...

І хай ти в пам*яті ще є...
І хай я думаю про тебе...
Нехай... змирюсь... що є то є...
Скоро навчуся жить під небом...

Напевне з іншою ти вже...
І їй бажаєш снів приємних...
Ти бережеш її...? невже??
Колись й зі мною був відвертий...

Колись мені казав: Люблю...
А я любила... все прощала...
Всі наші сварки забувала...
На твій дзвінок завжди чекала...

Та ти розбив усі надії...
І потонули наші мрії...
Я не забуду вже ніколи...
У цих відносинах проколи...

Як я жила, коли тебе не знала?
Про що я думала в той час?
А зараз мені всюди тебе мало...
Як я хочу доторкнутися хоч раз...

Я живу від зустрічі з тобою...
В думках постійно лиш образ твій...
Ти знаєш, я привикла вже до тебе...
Я не зможу вже без тебе далі жить...

Після втрати все стало байдуже...
Після втрати все стало чуже...
В серці камінь... на обличчі усмішка...
Люди вірять, що здорово все...

Посміхаюсь... видаю, що щаслива...
В голові і у вухах лиш ти...
Та не видам я болю... я сильна...
Не зізнаюсь собі, що це все...

Свій щоденник завершую слізно...
Але ні... вирву ще один лист...
напишу на вікні :Я щаслива...
І зітру з лиця увесь біль...

Знову день... знову холодний цей ранок...
сніг... зима... і лютує мороз...
У цей день важко втримати щастя...
У цей день важко забути за все...

Новий день... і нова нагода...
Я почну знову нове життя...
Воно почнеться вже завтра...в суботу.
А сьогодні я все забуду... хоч жаль...

Я вийшла до снігу... у лютий мороз...
Виглядала я дивно напевне...
Посміхалась усім... щось писала завжди.
Й ішла я кудись... та так впевненно...

Якесь знайоме це місце... та до болю чуже...
я прийшла на поріг до минулого...
коли зізнаюсь собі,що вже немає почуттів,
що вже немає кохання великого...

Оглянулась востаннє... попрощалась з усім...
Повернулась назад на дорогу...
телефон у руках... смс наче нове...
смс...але ж від кого?

Відкриваю... ім*я таке миле та рідне...
а у змісті лиш слово : Прости...
Я знала, він вийшов... він зараз так близько...
Як я хотіла обійняти... сказати : Верись...

Та стояла...трималась... писала йому вже:
Будь щасливий... За мене забудь...
все... пішла... я пішла вже від нього назавжди...
Сліз не стримувала... душив цей біль...