Голос

Щось вірш мовчить мені,
мовчить і проза,
Неначе вони змерзли на морозі.
Немов зимова сплячка,
а не літо,
І серце від морозу вже закрито.

Послухать хочу Голос,
що він скаже:
Він павутиння слів потрошку в’яже.
Він просинатись став,
уже не спиться,
Защебетав слова, немов синиця.

Про що ж слова його?
Про добру казку,
І материнську посмішку і ласку,
Про дружні товариські посиденьки,
Про те, що людям вірю я
давненько.

Що хоче він сказать?
Напевне, Правду.
Таку, що ти ніколи
не узнав би.
Ту правду,
що сорока десь носила,
Для тебе мій маленький,
добрий,
милий.

Для чого це йому?
Ну, я не знаю.
Лишень можу придумати,
вгадаю:
Щоб на землі жилось
всім людям краще,
Поганим, добрим,
і своїм, й не нашим.

Співає для любові
в полі пташка.
Гуляє до світанку доня Маша.
Десь тьохнув соловей в кущах
близенько,
Що просинатись ще йому раненько.

Сказати хоче Голос,
щоб не спали,
Про діток і батьків
найкраще дбали.
Щоб слів поганих в серці
не родилось,
І щоб товаришу воно відкрилось.

Відкрите серце у людей
великих,
Розумних і відвертих,
не безликих,
І їхня хата
не «стоїть десь скраю».
Що маю, те кажу.
Багато маю.

Хай вірш мій збереже
чиєсь сердечко,
Гуляє оте серце
недалечко.
Дівочі мрії-туги
воно знає,
Нехай мої уроки
пригадає.

Не поспішайте жити,
мої діти,
Бо перед вами всі шляхи
відкриті.
Бо те життя –
то не широке поле,
Й ваш вибір
не озвався
в серці болем.

Ми живемо так,
як ми вибираєм:
Про це з дитинства
точно уже знаєм.
Це на уроках я
не раз казала,
Хто не повірив,
той помучиться чимало.

Мені повірте і відкрийте
оченята,
І до життя беріться ви
завзято,
Бо хто працює
на життєвій ниві,
Він добрий,
і ласкавий,
і щасливий.

Щасливим бути – це так легко,
просто,
Як нагадав колись
граф Каліостро,
Коли життя чомусь
уже минає,
«В процесі» нас те щастя
«доганяє».

Дурницями свій «жорсткий диск»
не забивайте,
Простіше світ оцей складний
сприймайте.
За вас завжди боротимусь
невпинно.
До вас думками й серцем
завжди лину.

Любіть оце життя –
воно хороше!
Хай принесе на свято
«купу грошей».
І радості
й великого кохання,
Хай справдяться надії,
сподівання.

Любіть життя
і хай «любов безмежну»
Не сміє потоптать
необережно
Ніхто-ніхто
на білім нашім світі.
Мої хороші,
милі,
добрі діти.

Неначе все сьогодні
я сказала,
Признаюся,
що зовсім це не мало.
Ви пам’ятайте,
що за вас «горою»
Перед незгодами життя
постою.

Я подарую всім
частинку серця,
І моє серце в вашім
озоветься,
І в унісон* застука
позитивно.
Хоча життя бува
необ’єктивним*.