Пустиня
Я іду через пустиню.
Де не глянь – бархани.
Знаю: кров в мені застине,
Як води не стане.
Ходжу довго по пустині,
В пошуках води.
Суховії віють в спину
І дмуть холоди.
Наді мною небо синє,
А, навкруг – пісок,
Та ніщо мене не спине,
Ні один горбок.
Ще не спрагну, та все ж тяжко
Долать перепони.
І під сонечком засмаглим,
Довгі іти гони.
Нема вірної подруги,
Ні вірного друга.
Тільки недругів у світі,
Як колосся в житі.
Ні куща, ні деревини —
На шляху моїм.
Ні травини, ні стеблини –
Все пісок із'їв.
Скільки ж то відмірено
Мені пустоти?
Мірено — не змірено,
Щоб її пройти.
Не міраж, Бог, а оазис
Відкрив перед мною.
Вся я там відпочиваю,
Від задухи злої.
Води там – немірено,
Наче океан.
Корабель – провірений
Веде Капітан.
І ні бурь, ні урагану —
З Ним я не боюся.
З досвідченим Капітаном
Я не загублюся.
Відкрий, Боже, очі,
Що бачать міраж.
Відкрий їх до ночі,
І маззю помаж.
06.10.2003
Любов Павлюченко
Кіровоград
© Copyright: Любовь Павлюченко (lubov), 2011
(1 голосов, средний балл: 1.00 из 10)
Загрузка ...