«Спасибі» Росії за вкрадене щастя та втрачені життя!

Триває горе в Україні,
А на кладовищах,
Хоронять поруч батька й сина,
И віру в мир в душах.
Вже не зігріє холодну плоть,
Ні теплий вітер, ні сонця цілунки,
Горя людського язиком не перемолоть,
Й нема цьому порятунку.

Був спокій, і віра була,
Та ж мабуть людськості позбулись.
Хотіли побачити як Україна вмира
Та вона схаменулась.

Приїхали із братньої Росії,
Нищеброди до нас нашу волю убивати,
Та що приїхали… Свої ж бо запросили,
А ті й поспішили громити все, обкрадати й жінок ґвалтувати.

Нема прощення тому московському кату,
Сміється з горя нашого, веселиться…
Горе увійшло в українську хату,
А вони… А вони за вбивцю…

Сходить сонце, все осяває,
Ранок чудовий ніч змінив.
Ката московського гієна чекає
Чекає пекло й тих хто з ним.