Згадай

Згадай, як ми сиділи на березі Дніпра.
Яка ж тоді чудовая була пора:
Лунала музика, лилася пісня, сміх.
Сріблились хвилі і котилися до ніг.

Сиділи поруч, обійнявшись ми з тобою.
Прикрившись джинсовою курткою одною.
С тобою, моя донечка рідненька,
С тобою, моя осінь золотенька.

Сиділи поруч, обійнявшись, мов крильми.
Були одні ми, хоч і між людьми.
Дивилися на міст між берегами.
Той міст тоді простягся й поміж нами.

Та тільки думали ми кожна про своє:
Ти – про навчання, а я – осінь настає.

Такі були близькі ми і далекі,
Як береги одвічної ріки,
А може, як у небі дві лелеки –
Дві птахи миру й щастя навіки.

З Дніпра, як з дзеркала дивились небеса.
Пливли Дніпром і кораблі, й хмарини.
Немов спустилися на воду чудеса.
Яка ж то дивна Божая краса!
Які ж то неповторні ті хвилини…

23.01.2008
Любов Павлюченко
Кіровоград