Живая вода

Вічно-таємничий колодязь Панас,
Скільки ж напував ти водицею нас?
Святая, живая у тобі вода.
І гнушатися тобою і гріх, і біда.

А невдячні відреклися від тебе старого,
І накоїли багато тобі, Панас, злого.
Покинули святеє твоє джерело,
І спраглим зосталось нині все село.

А ти напував своїх і чужих,
Добрих поїв ти, поїв ти і злих.
Пили з тебе бідні, пили і багаті.
Тамував ти спрагу всім у кожній хаті.

Люди добрі! Поможіть Панасу старому!
Дідусеві мудрому, доброму, не злому.
Три століття дарував він живую воду.
Дарував він довголіття, а дівчатам – вроду.

Ти, Завадівки-діви одвічна криниця,
Усім спраглим дай напитись живої водиці.
Дай напитися життя з твого джерела,
Щоб про тебе слава світом загула.

Мабуть і Тарас пив ту дивну воду,
Бо навіки оспівав він дівочу вроду.
Оспівав у лузі калину й криницю.
А в тім лузі молодую діву свіжо лицю.

Прийде до криниці – сама, як калина,
Хоч воду пий із лиця,
Стан гнучкий і довгі коси,
Ясні очі, ноги в росах,
Білолиця, чорнобрива,
І до того ж, не зрадлива.
Витягне водиці, коника напоїть,
А з молодим козаченьком до зорі достоїть.

І гаряча в них любов, як сонце у небі.
Так любити нам, українцям, давно уже треба.
Так любить нам заповів Вічний Святий Бог,
Бо Любов зійшла з небес до усіх і двох.

Пийте спраглі, пийте з джерела Любові,
Що любов'ю напуває вас у кожнім слові.
Нехай світ увесь прославе Завадівську воду,
Бо вона дарує силу, довголіття й вроду.

Пийте, спраглі, пийте із вічного джерела,
Про яке з любов'ю вам я, Любов, оповіла.
Не руйнуйте, відбудуйте колодязь Панаса.
Пийте воду від «Панаса», а ще може і квасу, «квасу від Панаса».
Поскоріше напивайтесь, люди і пташки,
Бо скоро «воду від Панаса» розіллють в пляшки.

Оце є оте твоє «золоте руно».
Пам’ятай, Завадівко, бо в тобі воно.

01.08.2001
Любов Павлюченко