стихи Любови Павлюченко

Прийшла осінь, осіння пора
У далеку дорогу, у вирій пора.
Наливаймо, браття, чаші вина,
Вип'ємо їх браття до дна, Читать дальше »

Прилетіли вже жнива –
Осінь на порозі.
Дозріли й мої слова
У віршах і в прозі. Читать дальше »

Земля моя, рідна і щедра матуся,
До тебе всім серцем, душею горнуся,
Бо ти все і всіх на цей світ породила,
І все, і усіх із любов'ю зростила. Читать дальше »

Ах, какое благочестье!
В небе голуби парят,
Смотрят вниз из поднебесья,
Так, как любят, нам велят. Читать дальше »

Тучи безводные,
Ветром гонимые,
На что вы годные,
Призраки зримые? Читать дальше »

В Твої руки, мій Боже, кладу свою долю.
В Твої руки, мій Боже, вкладаю і душу.
Бо лиш Ти подарив мені вольную волю,
І повір, вже вовіки Тебе не залишу. Читать дальше »

Молюсь Тобі, Святий мій Боже,
За доньку Вкраїну Твою.
І за нарід вкраїнський, тоже,
Тебе благаю і молю. Читать дальше »

Вставай, вставай і зодягнись Сіон!
У золоті свої весільні шати.
Змахни з свого обличчя сон.
Вже на рушник весільний пора стати. Читать дальше »

Красне літо прилетіло,
Вкрило золотом поля,
Травами зашелестіло,
Вогнем сипле іздалля. Читать дальше »

Батько рідний, Боже милий, встань!
На цей грішний світ з святих небес споглянь!
Споглянь, як плачуть твої діти,
Бо немає їм, в цім світі, де душі зігріти. Читать дальше »