Розлука

Ти не замітив, як ми стали чужими?
Ти не замітив, коли втратили нить?
Не попрощались... не зізнались...Що далі?
Я не знаю, як без тебе вже жить...

Після втрати все стало байдуже...
Після втрати все стало чуже...
В серці камінь... на обличчі усмішка...
Люди вірять, що здорово все...

Посміхаюсь... видаю, що щаслива...
В голові і у вухах лиш ти...
Та не видам я болю... я сильна...
Не зізнаюсь собі, що це все...

Свій щоденник завершую слізно...
Але ні... вирву ще один лист...
напишу на вікні :Я щаслива...
І зітру з лиця увесь біль...

Знову день... знову холодний цей ранок...
сніг... зима... і лютує мороз...
У цей день важко втримати щастя...
У цей день важко забути за все...

Новий день... і нова нагода...
Я почну знову нове життя...
Воно почнеться вже завтра...в суботу.
А сьогодні я все забуду... хоч жаль...

Я вийшла до снігу... у лютий мороз...
Виглядала я дивно напевне...
Посміхалась усім... щось писала завжди.
Й ішла я кудись... та так впевненно...

Якесь знайоме це місце... та до болю чуже...
я прийшла на поріг до минулого...
коли зізнаюсь собі,що вже немає почуттів,
що вже немає кохання великого...

Оглянулась востаннє... попрощалась з усім...
Повернулась назад на дорогу...
телефон у руках... смс наче нове...
смс...але ж від кого?

Відкриваю... ім*я таке миле та рідне...
а у змісті лиш слово : Прости...
Я знала, він вийшов... він зараз так близько...
Як я хотіла обійняти... сказати : Верись...

Та стояла...трималась... писала йому вже:
Будь щасливий... За мене забудь...
все... пішла... я пішла вже від нього назавжди...
Сліз не стримувала... душив цей біль...