Вікторія Корицька

Я можу літати! Я відчуваю це небо...
Я відчуваю цей подих, що гуляє у нім...
Я бачу...Я знаю зараз жити нелегко,
Але я взлітаю, я маю крила живі! Читать дальше »

Чекати дива так набридло...
набридло надіятись завжди...
У мріях бути біля тебе...
Про тебе думать кожну мить... Читать дальше »

Мене так втомлює буденність
і хочеться кудись втікти.
Проте дорога в невідомість
мене лякає й глушить біг. Читать дальше »

А як багато ви зробили за життя?
Та що пережили? Хто це згадає?
Про нас ніхто не пише у книжках,
Та біографію ніхто в нас не спитає. Читать дальше »

Пустота... вона лиш огортає мою душу...
вона мене змінила навіки...
І запалила вогник в мому серці...
та погасне і залишить біль... Читать дальше »

Сонце огортає простір,
ховається в воді...
Від кого ж затаїлось
у ці холодні дні??? Читать дальше »

Якби хто знав, як боляче мені...
як хочеться взлетіти в синє небо...
до тих зірок, що так і манять...
до того вітру, що тремтить... Читать дальше »

Разом ми... це назавжди...
Я люблю... за це прости...
Хочу бути біля тебе...
Доторкнутись до руки... Читать дальше »

Як я тебе люблю...
Як я сумую за тобою...
Будь ласка ти прости...
Що поводжусь як дитина знов і знову... Читать дальше »

Сумний знов погляд
біль в душі...
сльоза у серці...
що в мені? Читать дальше »