стихи Любови Павлюченко

Осінь. Золота пора.
Пора божественно-свята.
Все мерехтить, усе буяє ,
Неначе в най урочисті свята. Читать дальше »

У многоголоссі , щедро вмита росами,
Золотоволоса прийшла пані-Осінь.
Найзначніша пані, свіжа, яснолиця
В царському убранні, владная цариця. Читать дальше »

Золотая, золотая,
В багряній заграві
Пані-осінь молодая,
Дивовижна пава. Читать дальше »

Здраствуй, Осінь, молода царице!
Здраствуй, золотая цар жар-птице!
В золотому царському убранні
Ти прийшла, неначе дивна пані. Читать дальше »

Я з любов’ю дивлюсь в небеса.
Ах! Яка там чекає краса!
Град Господній – увесь з кришталю,
Бог з любов’ю віддасть без жалю. Читать дальше »

Друже, поглянь, Я дарую тобі те,
Те, що мною в житті нажито.
Нема в мене ні срібла, ні злата.
Я дарую тобі те, чим сама богата. Читать дальше »

Глядачі й глядачки!
Слухачі й слухачки!
Дивіться і бачте,
Ридайте і плачте. Читать дальше »

В этом мире, таком быстротечном,
В мире зла, в мире тьмы и сует,
Вроде кажется жизнь нам беспечной,
Что не будет конца этих лет. Читать дальше »

Вот уж зима прошла, миновала;
Дождь миновал, прошел,
Горлицы пения время настало,
Нарцисс и миндаль расцвел. Читать дальше »

Небесной красотой звезда сияла,
Небесной славою звезда пылала,
Но захотелось Ей земною стать,
И славою небесной всю землю осиять. Читать дальше »